Ідеї молоді - розвитку міста

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ДОЗВІЛЛЯ МОЛОДІ ТА СТУДЕНТІВ

Виконавець: М’ясковська Юлія Василівна

У наш час особливо гострою постає проблема інтелектуального дозвілля молоді. Поки діти ходять у початкову школу, батьки буквально тягають їх на різноманітні гуртки та секції. Але у такому випадку мова йде про тих батьків, яким не байдужий інтелектуальний і фізичний розвиток дитини. На жаль, таких одиниці.

У своїй переконливій більшості ми можемо спостерігати, як підлітки або „зависають” годинами в ігротеках, або тиняються знічев’я вулицями, збиваючись у так звані „компанії”, у яких вони постійно підвищують свій рівень обізнаності із таких „украй важливих дисциплін”, як „нецензурна мова” (особливо розповсюджена), „проституція”, „наркоманія”, „алкоголізм і табакокуріння”. На мою думку, усе вищезгадане спричинює не тільки абсолютна відсутність виховання у сім’ї та школі, а й надлишок вільного часу, яким користуються на власний розсуд наші тінейджери. Поняття свободи уже давно у розумінні та осучасненій свідомості підлітка незвичайним способом викривилося і стало означати „вседозволеність”. Отже, робимо те, що хочемо, і ніхто нам не указ. Саме на такий бар’єр наштовхуєшся майже одразу, коли намагаєшся пояснити середньостатистичному підлітку необхідність для людини розвиватися не лише фізично, а й інтелектуально.

Діти зараз зовсім непривчені до пошукової діяльності, піти до бібліотеки для багатьох стало чимось „зі світу фантастики”, бо книга для них перетворилась на абсолютне „ніщо”, пережиток „давно минувших дней”. І не дивно, адже комп’ютер у 21 сторіччі мають майже всі. А навіщо читати якісь книжки, якщо можна подивитися серіал, бойовик, екшн, еротику врешті-решт?! Велику роль у цьому процесі розумової деградації відіграють заможні батьки, які, м’яко кажучи, не переобтяжують своє дитя необхідними знаннями, продовжують, так би мовити, „щасливе” дитинство, яке іноді затягується на все життя. Таким чином, філософія „пофігізму” у підліткових колах процвітає уже не перший і навіть не другий рік. Звідси й питання: як із цим боротися? Звичайно, можна було б довго описувати, як батькам потрібно щохвилини втовкмачувати у голови своїм нащадкам прописні істини на зразок: „Знання – це сила”, але наша спільна мета полягає якраз в участі місцевої влади і, взагалі, громадськості у вирішенні цієї проблеми.

Я пропоную організувати своєрідну секцію під назвою „IQdo” (айк’юдо). Функціонувати вона повинна по вихідних днях, щоб надати учням можливість її відвідувати. Принцип її роботи має полягати саме у пошуковій діяльності її членів. Керівник секції складає список тем на півріччя або на рік, які будуть обговорюватися. Причому теми мають бути найрізноманітнішими: від тих, що стосуються точних дисциплін до культурології і навіть езотерики. До того ж керівник повинен зацікавити членів секції пошуком матеріалу, а це вдасться зробити тільки тоді, коли метою пошуку будуть невідомі факти, раніше не публіковані дані, загадки історії та цивілізації. Разом із цим члени секції дізнаватимуться або відновлюватимуть у пам’яті загальновідомі закони, правила, факти. Є таке неписане правило: невідоме завжди притягує до себе людський розум. Якби не це, ніхто б не літав у космос, не робив би відкриттів. На цьому якраз і потрібно зіграти.

Отже, припустимо, секція працює 1 раз на тиждень, наприклад, по неділях. Кожен новий її член отримує зелений пояс (або пов’язку) на знак початківця.

Схема роботи секції має бути приблизно такою:

1) збір членів секції;

2) оголошення керівником теми для обговорювання, яку він повідомив усім членам заздалегідь (за тиждень);

3) обговорення матеріалів, зібраних членами секції з даної теми;

4) підсумки, які робить керівник, узагальнюючи усе сказане і додаючи: „У світі ще багато непізнаного”;

5) оголошення теми, яка обговорюватиметься наступного разу.

По завершенню півріччя (або року) проводиться турнір інтелектуалів. Принцип його проведення можна запозичити із гри „Найрозумніший”. Питання, які пропонуватимуться учасникам турніру, мають стосуватися тих тем, які були у центрі уваги членів секції протягом півріччя. При підбитті підсумків переможець нагороджується чорним поясом секції „IQdo”. Друге і третє місце відповідно – білими поясами.

На мою думку, членство дитини у такій секції не займатиме занадто багато часу, але й не даватиме можливості тинятися вулицями. Діти навчаться користуватися бібліотекою (не є відкриттям, що зараз деякі з них не вміють цього робити), працювати з тим матеріалом, який є не лише корисним, але й цікавим, захоплюючим. При цьому є вірогідність того, що хтось може остаточно визначитися зі своєю майбутньою професією (зараз частина старшокласників (10-11 класи) не уявляє, ким стати за фахом).

Слід додати, що список тем, пропонованих керівником для обговорення, має бути погоджений з членами секції і містити деякі альтернативи, щоб можна було замінити тему, яка здається членам секції недостатньо цікавою.

Така форма проведення дозвілля в аспекті інтелектуального розвитку, на мій погляд, може бути передбачена для середньої та старшої ланки середніх навчальних закладів, а також для студентів.

Для молодших школярів можна організувати окремий клуб або гурток під назвою „Школа Гаррі Поттера”. Основним принципом його роботи має бути розподіл дітей за „класами”, яким самі „учні” дають назви. Кожний „клас” спеціалізується на якомусь певному „чародійстві”. Під так званим „чародійством” розуміються найелементарніші досліди з фізики, хімії, біології, тобто природничих дисциплін. Такі досліди мають стати своєрідною „фішкою” кожного „класу”. Крім дослідів, діти у гуртку займатимуться в основному пізнавальною та посильною пошуковою діяльністю.

Керівник „класу” повинен складати план його роботи на півріччя або на рік, а також орієнтовний список тих тем, на які він готуватиме цікаві для дітей 5-10 років повідомлення, доступні для розуміння та усвідомлення. „Учні” „класу” мають приймати активну участь в обговоренні повідомлення керівника, розповідати про те, що їм уже відомо з даного приводу і що нового вони дізналися з енциклопедій (дитячих). Таким чином, робота керівника з „учнями” має набирати характеру невимушеної бесіди, яка водночас має нести дітям корисну інформацію, з якою вони ще не були ознайомлені.

По завершенню півріччя (або року) „учні” усіх „класів” змагаються між собою як в інтелектуальному плані, так і в плані „чарівницької справи”. Інтелектуальна частина змагання за своєю структурою має повністю відповідати уже згадуваній грі „Найрозумніший”. „Чарівницька” частина полягає у демонструванні кожним „класом” та його керівником заздалегідь підготовленого цікавого досліду з фізики чи хімії, який оцінюється незалежним жюрі. Після поєднання результатів першої і другої частин за кількістю набраних балів оголошується як „клас”-переможець, так і „учень”-переможець. „Клас”, який переміг, отримує перехідний символічний приз (наприклад, керамічна сова), а „учень” – звання „чарівник-інтелектуал” і символічну „чарівну” паличку.

Запропоновані форми проведення інтелектуального дозвілля молоді сприяють розвитку потреби пошукової діяльності, яка, на мою думку, є надзвичайно важливою для нормального, духовно збагаченого життя особистості у 21 столітті. Участь або членство у вищевказаних гуртках (клубах, секціях) дає змогу сучасним дітям, підліткам, студентам підвищувати не тільки свій інтелектуальний рівень, а й рівень потреб і запитів у плані розумового розвитку. А це дає нам як результат якісно оновленого індивіда, для якого поняття „свобода” означає вже не „вседозволеність”, а „безмежність пізнання нового та незвіданого і вільну творчість”.

Лютий 2006 р.