Благодійність та меценацтво

БЛАГОДІЙНІСТЬ та БЛАГОДІЙНИКИ

Звідки прийшло це поняття? В Стародавньому Римі на рубежі старої і нової ери жив дуже багатий патрицій, крупний землевласник Гай Цильній Меценат. Маючи великі статки, він безкорисливо надавав допомогу римським поетам свого часу. Згодом ім'я меценат стало прозивним. Так стали називати багатих людей, які протегували культурі, будували храми, сирітські будинки, лікарні на свої засоби. Меценатство, добродійна діяльність до революції були частиною суспільного явища.

КУЛИКОВСЬКІ

Рід Куликовських давній та досить відомий. Раніше Куликовські жили з Харкові і тільки полковник Д.М.Куликовський переїхав в наші краї (35;с.9). До найбільших приватновласницьких населених пунктів Херсонського повіту належала Каховка. Саме власники Каховки - Куликовські- одними з перших започаткували благодійництво. Ця родина сприяла не тільки освоєнню краю, розвитку землеробства, торгівлі, а й поліпшенню соціальних умов життя, духовної' культури населення. Саме в період володіння Куликовськими Каховкою благодійність набула широкого розповсюдження. Полковник був дуже щедрою людиною і цим користувалося багато знайомих і незнайомих, які місяцями жили у нього, не маючи грошів. В дні свят господар накривав для всіх розкішні столи. (10;с.354) При Д.М.Куликовському торгівля в Каховці відчутно розвинулася. За його проханням у Каховці були заведені ярмарки та недільні торги (1;с.29). За свої кошти він побудував у містечку кам'яну Покровську церкву (1;с.ЗО). Сучасна будівля церкви з тих часів зовсім змінилася.

Характер Дмитра Матвійовича передався його нащадкам: всі члени родини були людьми добрими та душевними (10;с.353-356).

Син Дмитра Матвійовича Микола, який отримав Каховку у спадок, теж зробив багато добра для неї. У 1807р. М.Д.Овсяніко-Куликовський відкрив у Каховці першу народну лікарню, за що був пізніше нагороджений орденом Св.Анни II ступеню (1;с.47).

В той же час він займався справою батька - продовжував влаштовувати Каховку. В 1820р. Микола Дмитрович побудував у Каховці пристань (1;с.46), придбав пароплав, котрий буксував на баржах чумацькі підводи (6;с.381).

Але найбільше за всіх для Каховки зробив Микола Миколайович Овсяніко-Куликовський. В часи його володіння Каховкою він мав в Дніпровському повіті 117164 десятин землі (ЗЗ). Ділком він був поганим. Йому "заважала" його сердечність, невміння відмовляти людям. У своїй економії Микола Миколайович вигадував зовсім непотрібні посади по управлінню маєтком для того, щоб "пристроїти" когось. Робив це М.М.Куликовський "в простоте душевной, не воображая, что благодетельствует" (10;с.361). Частково з цієї причини він розорився.

Одним з перших у цих краях Микола Миколайович звільнив своїх кріпаків від кріпацької залежності. В 1861р. його було нагороджено золотою медаллю за це та за устрій селянського побуту (3:с. 1).

В 1861р. М.М.Куликовський відкрив першу школу у Каховці. За свій рахунок та за своїми кресленнями він побудував у містечку єврейську синагогу (31;с. 1). Микола Миколайович жертвував великі суми для церков, запросив для жителів Каховки лікаря, якого утримував за свої кошти (ЗЗ). Він також побудував тут училище в 1868р., а згодом підтримував його. Разом з дружиною він допомагав Олешківському училищу(15), будинок для якого збудували і подарували самі Куликовські.

За свої кошти М.М.Куликовський організував у Каховці хор, який довго існував (14). Напевно, ми багато ще чого не знаємо з діяльності Куликовських. Відомо, що після разорення Микола Миколайович з родиною переїхав у Волинську губернію.

Син М.М.Овсяніко-Куликовського Дмитро Миколайович став відомим академіком (59;с.477), але про будь-яку його благодійницьку діяльність поки шо нічого не відомо.

Отже, родина Куликовських зіграла дуже значну роль в становленні Каховки та Дніпровського повіту в цілому. Куликовські не тільки сприяли економічному розвитку краю, а й соціальному, духовному розвитку. Вони стали зачинателями, прикладом, "поштовхом" для інших в благодійництві.

Благодійник та меценат Григорій Львович Куликовський щорічно жертвував гроші на стипендії для учнів Ново-Маячківської ремісницької школи імені "19 лютого", де сплачував аж три інтерни. Вони носили назву "Інтерни імені Куликовського"(19). Григорій Львович був також опікуном Бехтерського училища і намагався допомагати йому різноманітним - інвентарем - дошками, наочними посібниками, годинником; іноді виділяв гроші на ремонт (22). Він пожертвував гроші на ремісницькі класи в Олешківському училищі, за що йому, а також братам Панкеєвим, Г.А.Тропіну та В.Д.Шредеру була оголошена подяка на земських зборах (19).

Одну лікарню в Бехтерах побудував Г.Л.Куликовський разом з квартирою для фельдшера (23). Він також пожертвував 1000 крб для обладнання лікарні (23), передав в її розпорядження деякий аптечний інвентар(23). В послідуючі роки Григорій Львович витратив чимало зусиль по збору коштів для підтримки цієї лікарні в Бехтерах (23).

ПАНКЕЄВИ

Помітний вклад в благодійницьку скарбничку зробила сім'я Панкеєвих. Спершу це були купці, але згодом вони відійшли від підприємницьких справ і почали займатися громадсько-суспільною діяльністю Матвій Йосипович Панкеєв, купивши Каховку, побудував у 1884 році так зване "міністерське училище", квартири для двох учителів та служителя, майстерню для праці, купив наочні посібники, музичні інструменти, тощо (91). Купецької' справи Матвія Йосиповича ніхто з чотирьох синів не продовжив, а от благодійницьку діяльність Панкеєви успадкували від батька.

Найбільш відомими меценатами були Костянтин та Микола Панкеєви. Костянтин був власником Каховки і в 1893 році він побудував у містечку дві школи - Слобідську та Щемілівську (91). Останню К.М.Панкеєв не тільки побудував, а й обладнав, заплатив за місце, де вона була розташована (25), навіть після того, коли він продав Каховку А.І.Тработті (55;с.159) Щемілівську школу Костянтин Матвійович передав у розпорядження земства, продовжуючи сплачувати за опалення та освітлення школи. К.М.Панкеєв в 1890 році став почесним опікуном "міністерського училища" у Каховці (пізніше, в 1909 році, опікуном цього училища стала його дружина Олександра) (24). Він матеріально допоміг побудувати школу в Малій Каховці, пожертвував земству 300 десятин землі, разом з хутором для Лук'янівськоі агрошколи (20). В 1895 році Костянтин Матвійович побудував у Каховці кам'яне приміщення для квартир двох вчителів Каховського двокласного училища, витративши на це 16000 карбованців (23). Він також фінансував добудову до Олешківського жіночого училища, де згодом були розташовані квартири вчителів; допоміг училищу з їх періодичними ремонтами, витративши 2000 карбованців (19).

Микола Матвійович Панкеєв разом з дружиною Вірою Іванівною жив в Олешках. Разом з братом Костянтином вони ЩОРІЧНО!!! вносили 300 карбованців на стипендії Ново-Маячківській ремісницькій школі Імені "19 лютого". Про це згадують в щорічних "Постановах Дніпровських повітових земських зборів"(19;21;23;25). Микола Матвійович також матеріально допомагав Олешківській жіночій гімназії (19). Новотроїцьку лікарню побудувати в 1888р. брати Костянтин та Микола Панкеєви (13.2 п/о). Той же Панкеєв К.М. та його другий брат Петро побудували в 1888р. лікарню в Каховці за найсучаснішими критеріями того часу амбулаторією, каналізацією, електрикою, аптекою тощо… В тої час К.М.Панкеєв утримував за свої кошти й одного лікаря. Все це обійшлося Панкеєвим у 40.000 карбованців (18). Гроші жертвували не тільки на побудову та обладнання лікарень. Ось. наприклад, в 1890р. К.М.Панкеєв зробив криницю, ванну кімнату та посадив сад у дворі Каховської лікарні (21). Отже, він розумів, що здоров'я пацієнтів заіежить не тільки від ліків та процедур, ате й від оточуючого середовища, в якому вони знаходяться.

ФАЛЬЦ-ФЕЙНИ

Ще один рід відомих меценатів був також рід Фальц-Фейнів. Книга Володимира Пащенка «Степові орли понадальпійські» присвячена саме шведському роду Фальц-Фейнов, які зробили великий внесок у збереження культурної спадщини нашої держави. Характерною рисою в благодійницькій діяльності Фальц-Фейнів є те, що благодійництвом займалися всі представники роду.

Густав Іванович Фальц-Фейн побудував школу в Преображенці і утримував її (22). Згодом цю справу продовжувала його дружина Софія Богданівна (23). Густав Іванович побудував приміщення для ремісничих класів при Олешківському міському училищі, витративши при цьому 6000 крб (18). І потім періодично жертвував гроші на їх утримання (19). Він заснував благодійницький капітал у розмірі 6000 карбованців, проценти з якого йшли на пожертви Олешківському 4-х класному міському училищу(21); хоча і до заснування капіталу він періодично жертвував цьому закладу гроші (20). Його дружина, Софія Богданівна, була вольова, завзята, кмітлива та енергійна жінка з владним характером (50) і водночас добра душею. Вона утримувала приватну Чапельську школу в Асканії-Нова, придбала садибу з будовами для Олешківського жіночого училища (витративши більш як 6000 карбованців)(20).

Софія Богданівна, як опікун, жертвувала гроші на Олешківське жіноче училище (23). Вона утримувала також приватну школу в Преображенській економії (23).

Олександр Іванович, один із братів Фальц-Фейнів, утримував приватну школу в Олександріївській економії (23), а також приватну школу в Чорноморівській економії (19), жертвував кошти для Олешківського міського училища (23) на ремісницькі класи в цьому ж закладі (18), причому ці пожертви були щорічні (18). Слід зазначити, що заробітну платню в усіх своїх школах і школах, які вони опікали, Фальц-Фейни платили вчителям із власних кошгів (23)

Цікавим фактом благодійницької діяльності кінця XIX і на початку XX століття є те, що займалися цією благородною справою і поміщик, і купець, і заможний селянин.

Наприклад, поміщик О.І.Фальц-ФеЙн та олешківський купець Г. Шмілт спільними зусиллями зібрали 1000 карбованців на побудову церковно-приходської школи в Карзі (22). В Чапельській та в Преображенській економіях Фальц-Фейнів були свої лікарняні покої, які повністю утримувались власниками економії (20).

Е.І.Фальц-Фейн виділив 10000 крб. для благодійницького капіталу, відсотки з якого йшли на допомогу мешканцям Асканіїї-Нова під час різних стихійних лих. Землевласники в неурожайні роки намагалися допомогати всім голодуючим: у 1891р. Ф.Е.Фальц-Фейн пожертвувал 1000 пудів жита, С.Б.Фальц-Фейн віддала голодуючим 2000 пудів жита.

Великими меценатами були наші земляки Фальц-Фейни, що побудували в Херсоні ряд будинків.

Вони також піклувалися про неімущих. У всі часи в нашій країні були люди безпритульні і блукали такі люди по просторах Русі великої, про що багато повідомляли письменники, у тому числі Максим Горький. Ось для них Фальц-Фейни спорудили дві нічліжки, в яких будь-яка людина могла б зупинитися на нічліг, де він за 3 копійки в добу одержував добру вечерю, прання і прожарення всього одягу, сніданок і свободу на цілий день, протягом якого він зможе або запрацювати, або зібрати милостиню. Один з таких будинків донині зберігся: це приміщення, в якому нині розташовується обласне управління культури (чи не натяк це на жебрацьке існування нашої культури?!). До речі, гроші, зібрані з таких відвідувачів, йшли не в дохід Фальц-Фейнам, а на добродійні цілі - підтримку релігійних і громадських організацій. Не зайвим буде помітити, що Софья Богданівна Фальц-Фейн, трагічно загибла від кулі дурня в 1919 році. Хоча і в той важкий час, приймаючи на роботу селян і, бачивши здібності їх дітей, фінансувала їх навчання в школах за вибраним профілем цих талановитих селянських дітей.

І, як приклад традиційної поведінки меценатських династій треба навести факт споруди за свої засоби церкви в рідному селі нащадком (внуком. Фальц-Фейна), громадянином князівства Ліхтенштейн, бароном Едуадом Олександровичем Фальц-Фейном. Сильні традиції в душі наших співвітчизників. Неможливо перерахувати всіх наших земляків, що мали не тільки широкі душі, не тільки засоби, але і бажання робити хороші справи на благо співгромадян, і цим вони увійшли навіки до історії нашого краю.

ТРОПІНИ

На Херсонщині особливо яскраво проявилось меценацтво в сім'ї Тропіних. Багаті і спроможні люди, вони будували училища, приюти, дома піклування для престарілих. Тропіни допомагали місцевим школам. Для бідних учнів забалковських училищ придбавали одяг і взуття.

На рубежі ХУП-ХУШ в.в. у російській православній церкві відбувся розкол віруючих, не згідних з реформами патріарха Никона. Їх сталі називати розкольниками. Розправи з розкольниками були безжальними. Тому вони цілими сім'ями вимушені бігти від переслідування в глухі і крайні місця величезної імперії. Убіг в херсонські степи і розкольник Михей Тропін. Розкол у православній церкві привів прадіда Тропіних, 20-річнога Михея у наш край з Вологодщині.

У Михея було два сини: Афанасій і Іван. Потім рід Тропіних став численним і дружним. Тропіни були міщанами, але мали непоганий статок. Коли Михей Тропін прибув на Херсон, земля у той час коштувала дуже дешево. Тропіни придбали земельні наділи над Дніпром і Інгульцем. Потім стали купцями першої гільдії, але самі торгівлю не вели. Продавали урожай із земель скупникам. Ми їх зараз називаємо посередниками. Покоління молодших Тропіних вже закінчило університети і стало дворянством по освіті.

Брати Іван і Михайло Тропіни вирішили на свої засоби побудувати загальноміську лікарню. Ця лікарня була відкрита 12 січня 1914 року. Міський голова (мер) Н.І. Блажков тоді сказав: «Вчинок братів Тропіних свідчить про благородство та їх істинно християнські ідеали. Ми все частіше чуємо про те, що душі наші черствішають, що наступає на нас морок невіри і злості, але такий вчинок, як споруда лікарні, переконує нас, що доброта всесильна, що добром зміцнюється душа людини». Сказано це було майже 90 років тому. Але чи не про наше час йде мова в цих словах? Міська дума ухвалила рішення: «Лікарню, споруджену на засоби І. і М. Тропіних, найменовувати «Міська лікарня імені Опанаса і Ольги Тропіних, збудована на засоби їх спадкоємців».

Ще в 1924 році у приймальному покої висіли портрети Афанасія і Ольги Тропіних, батька та матері братів Івана та Михайла.

Крім лікарні, коштом Тропіних була збудована школа (на розі вул.Робочої та Червонопрапорної), будинок, де нині облспоживспілка. Вуліцю Рішельєвську (Жовтневої революції) розсікала Покровська церква - архітектурний шедевр минулого століття (підірвана у 1946 році). Гроші Тропіних були вкладені у будівництво шкіл у Голій Пристані та Новій Маячці, у благоустрій Херсона. Під годину війни, у 1915 році, Іван Афанасійович особисто возив подарунки пораненим і покаліченим воїнам у Москву і Петербург.

П.І.СОКОЛОВ

В другій половині Х1Х-го століття і на початку минулого жила в нашому місті якась дивакувата людина, купець по роду діяльності, меценат по духу, виключно неординарний громадянин П. І: Соколов. Мало того, що він за свої особисті засоби побудував в Херсоні першу електростанцію, що освітлювала будинки херсонців і вулиці міста (будівля не збереглася). Але коли в 1915 році Микола II, при відвідинах Херсона пожертвував на потреби Червоного Хреста для лікування поранених воїнів 10 тисяч рублів (відзначимо, сума величезна, Соколов дізнався про це і дав на ті ж потреби 15 тисяч рублів!!! І жителі міста по заслугах оцінили це.

До цих пір в Херсоні старожили згадують, що по суботах з ранку біля свого будинку біля входу на лаві сидів сам Соколов і приймав прохання від бідних співгромадян, що не мають нагоди видати дочку заміж з гідним приданим. Отримавши клопотання. Соколов наводив довідки в поліції і, переконавшись, що мати нареченої, дійсно, або вдова, або самотня жінка і, що її достаток не дозволяє гідно видати дочку заміж, брав на свій кошт все весілля, справляючи нареченій повний комплект приданого.

На жаль, тільки людська пам'ять донесла до нащадків образ цієї воістину легендарної особи. Час знищив документальні свідоцтва про громадянина нашого міста П.І. Соколова. Залишився тільки його будинок. Він все ще вражає і своєрідністю архітектури і розмахом Коли ж він сам виходив на овочевий ринок за продуктами, його супроводжував величезний собака, що ніс в зубах велику корзину для продуктів.Після громадянської війни майно Соколова було націоналізовано, і він виявився на старості літ в убогості. Проте, його не забули ні співгромадяни, ні його вірний собака. Вона вранці брала все ту ж корзину і йшла на ринок, де продавці регулярно вкладали в неї всі необхідні продукти для Соколова (і, звичайно, для його собаки!). За позику віддяка!

Якщо ви вийдете на перехрестя вулиць Леніна (раніше - Соборна) і Комунарів (була Воронцовська) - спуск до морпорту - і станете біля будівлі Художнього музею, то справа біля вас опиниться будинок, фанерований білим матеріалом. Це і буде будинок П. І. Соколова, колись добротна будова, нині доведено до аварійного стану.

ЖЕЛЯБІН ГАВРИЛО

Заможний селянин (маючи значно менше коштів, ніж поміщик і купець) Гаврило Матвійович Желябін, керуючись благородними цілями, на власні кошти побудував школу в с. Костянтинівці разом з кухнею та іншими необхідними службами. Він також купив наочні посібники, відремонтував приміщення (20) і подарував цій школі п'ять десятин землі для сільськогосподарських занять(28).

ПАВЛЕНКО ЛУК ‘ЯН

Безкорисливість, благородство, одержимість заможного селянина Лук'яна Єремійовича Павленка для розвитку освіти і науки в цілому важко оцінити матеріально. На власні кошти Лук'ян Єремійович побудував агрошколу з церквою та приміщенням для необхідних служб, подарував їй за життя 500 і після смерті 170 десятин землі. Він подарував школі увесь свій сільськогосподарський інвентар на суму 19375 карбованців. Всього Л.Е.Павленко витратив на агрошколу близько 60000 карбованців (25). А після смерті він залишив капітат (близько 15000 крб), який заповів агрошколі. Ця школа носила назву на честь свого засновника - Лук'янівка (9). Крім цього Лук'ян Єремійович побудував і повністю фінансував ще й школу в с.Софіївці (22). Воістину це є прикладом для наслідування сучасниками і було б справедливо перенесену агрошколу з Лук'янівці в с.Коробки залишити сучасну назву технікуму Лук'янівський.

ФІЛЕНКО А.Ф.

Селянин А.Ф.Філенко пожертвував 2.5 тисячі карбованців на побудову нового приміщення школи в с.Костогризово.

ВАССАТ ЄВГЕН

Одну лікарню в Ново-Софіївиі було побудовано на проценти з благодійного капіталу Євгена Романовича Вассат. Ця людина залишила після смерті капітал в 24300 крб., проценти з якого йшли на лікарні, на утримання аптеки фельдшера, акушерки, на вакцину проти віспи в с.Ново-Софіївка. Е.Р.Вассал надав 9408 крб. у вигляді облігацій задля побудови церкви у Ново-Софіївці, та ше й купив 340 кубічних сажень каміння для неї.

Є.Х. ЧИКАЛЕНКО

Рід Євгена Чикаленка походить від запорізького козака Івана, який осів на Херсонщині, «мав багато коней, скоту, а особливо овець». Батьки Євгена Чикаленка не знаходили спільної мови, і хлопець виростав в селі серед робочого люду та українських пісень. Коли йому було 10 років, помер батько і хлопцем опікувався його дядько Петро Іванович. Навчався юний Євген у престижному пансіонаті англійця Рандаля в Одесі. Згодом - реальна школа у Єлизаветграді. В цей час юнак записує народні пісні, казки, легенди, а також матеріали до словника української мови, який він узявся складати.

У Перешорах, куди переїхав з сім’єюу травні 1885, почався для Чикаленка новий період його життя. Він не міг вільно листуватися, виїздити будь-куди без дозволу властей і тому не залишалося нічого іншого, як повністю поринути в господарські справи. Після смерті дядька в 1890 р. Чикаленко став повноправним господарем у Перешорах. Майже десять років прожив він на селі, перші п'ять — безвиїзно, під явним наглядом поліції, а коли термін скінчився — під таємним. У Перешорах користувався великою любов'ю, довірою і повагою селян. Продав односельцям частину землі, подарував будинок під школу і найняв вчителя, заснував кредитне товариство, якому спочатку теж допомагав матеріально.

Час не минув для нього марно: Чикаленко став справжнім знавцем сільського господарства. На початку 1890 р. Чикаленко став часто бувати в Одесі, де через М.Комарова відновив старі знайомства і почав знову прилучатися до національно-культурного життя. А восени 1894 р. він вже зовсім перебрався з родиною до Одеси, одразу вступивши до місцевої української "Громади". Він брав активну участь в її діяльності, допомагав видавати часопис "По морю и по суше", що виходив у 1894-1896 рр. російською мовою, фінансував видання "Словаря російсько-українського в 4-х томах" (Львів, 1893 р.). Пізніше власним коштом видав збірку "300 найкращих українських пісень", які були зібрані й оброблені Чикаленком ще у юнацькі роки.

Як делегат від одеської "Громади" в грудні 1896 р. він брав участь у святкуванні 40-літнього ювілею літературної діяльності Д.Мордовця у Петербурзі. Тут він познайомився з художником І.Рєпіним, відомим київським українофілом Б.Беренштамом, лубенцем В.Леонтовичем (ро­дичем великого українського мецената В.Симиренка), з П.Стебницьким, теплі дружні стосунки з яким тривали все життя. Є.Чикаленко і ВЛеонтович були серед фундаторів місцевої, відтоді вже діючої постійно, української "Громади".

Згодом Євген Чикаленко все більше й більше опікується українськими справами. Він підтримує фінансово українських пись­менників Коцюбинського, Франка та Винниченка, фінансує унікальний словник україн­ської мови, який увійшов в історію під на­звою «Словника Грінченка». До речі, чима­ла частка слів, які сюди увійшли, зібрані самим Чикаленком. Переймаючись українським національним рухом, Чикаленко захопився, як він сам висловився в одному з листів до М.Грушевського, "не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені"5. Живучи з родиною дуже скромно, він знаходив найвище задоволення, коли міг підтримати якусь важливу національну справу, дружина і діти підтримували його в цьому. Коли у Чикаленка в 1895 р. померла восьмирічна донька Євгенія, він вирішив усі кошти, які б мали скласти її посаг, віддати на громадські цілі і таким чином вшанувати її пам'ять. Спочатку він вніс у редакцію журналу "Киевская старина" одну тисячу карбованців як премію. за найкраще написану популярну історію України. Для заохочення письменника Д.Мордовця писати українською мовою Чикаленко погодився заплатити одну тисячу карбованців гонорару за його історичну повість "Дві долі", яка була надрукована у "Літературно-науковому віснику" у Львові. За згодою автора твору ці гроші пішли в 1898 р. на заснування при львівському Науковому товаристві ім.Т.Шевченка особистого фонду ім. Д.Мордовця для допомоги українським письменникам. У тому ж таки 1898 р. виділив певну суму грошей на львівську "Україно-руську видавничу спілку". Був Євген Чикаленко, до речі, разом з Василем Симиренком, ще одним видатним українським меценатом, також і засновником української газети «Рада», з якою боролися і шовіністична влада, і вірнопіддані малороси.

Чикаленко взяв на себе оплату авторських гонорарів у журналі "Киевская старина", підтримуючи таким чином Б.Грінченка, Д. Яворницького, М.Коцюбинського та інших письменників, а сам журнал став цілком українським літературним виданням.

У 1902-1904 рр., коли професор М.Грушевський закликав через пресу громадськість до збирання коштів на будівництво Академічного дому (помешкання для студентів-українців) у Львові, виділив на це 25 тис. карбованців, величезну на ті часи суму, з умовою надання там кімнат в першу чергу студентам із Наддніпрянщини. Вдячне українське студентство урочисто, в присутності митрополита А.Шептицького та численних гостей встановило 7 грудня 1930 р. на стіні Академічного дому пам'ятну дошку з написом: "На вічну пам'ять великого громадянина Євгена Чикаленка, засновника цього Дому. — Українське Студентство. 7.ХН.1930"в.

СВЯЩЕННИКИ

В будівництві та утриманні шкіл безкорисливу допомогу надавати навіть священики - священик Федір Казанський(22) та священик Єгоров (22).

Священик Карчинський Григорій Царинников пожертвував 600 крб. на будову нової школи в с.Карчі.

БЛАГОДІЙНІСТЬ ТА МЕЦЕНАЦТВО НА ПОЧАТКУ XX СТОРІЧЧЯ

На початку XX ст. земства продовжують свою діяльність. Але у благодійній діяльності зникло те пожвавлення, яке можна було прослідити у другій половині XIX ст., яке було зумовлене реформаторською діяльністю царського уряду. Починають діяти благодійні товариства. В Олешках, наприклад, було християнське благодійне товариство, головою якого була Віра Іванівна Панкеєва. Вона, безперечно, багато допомагала людям. Прикладом цьому служить відомий на той час випадок. В 1905р. в Олешках прийшов "за наукою" Микола Куліш. Хлопчик опинився у чужому місці й без коштів для існування. Віра Іванівна помітила Миколу, влаштувала його в богадільню, де хлопчик мав хоч якусь їжу та притулок. В.І.Панкесва і потім підтримувала Куліша: її стараннями він потрапив у приватну чоловічу гімназію. Ця дивовижна жінка всім, хто до неї звертався, намагалася надати допомогу. Ось у 1912р. їй вдалося добитися пільг для 5-ти класів Олешкізського училища.

Було в Олешках і єврейське благодійне товариство, таке ж саме було і в Голій Пристані.

Було новим в благодійництві повіту на поч. XX ст. відкриття приют-яслів. Прикладом є відкриття такого приюту на кошти А.М.Нестроева в 1902р.

В 1902р. Софія Богданівна Фальц-Фейн побудувала школу в Хорлах та передала її земству. Цей заклад носив ім'я засновниці. Оскільки більшість потрібних освітянських та медичних закладів буїо вже побудовано, благодійники вносили кошти на їх довершення, ремонт, переобладнання. Г.Л.КуликовськиЙ на свої кошти побудував водопровід у Бехтерській лікарні та платив заробітну платню лікареві; князь П.Н.Трубецький вніс 35 крб. для ремонту Долматовської школи; А.В.Вассад подарував Бехтерській лікарні апарат Швамера; К.М.Панкеєв щорічно вносив на господарські потреби Щемилівської школи в Каховці 200 крб., а також гроші І на ремонт будівель; С.Б.Скадовський розширив училище в Скадшвську на ісвої кошти, та утримував лікаря в Скадовську. За 12 років К.М.Панкеєв витратив на Щемилівську школу 24000 крб. Тож не дивно, що в 1907р. цій школі було присвоєно ім'я К.М.Панкеєва і в приміщенні цього закладу був встановлений його портрет.

Все тіж, вже відомі нам люди (такі, як Г.Л.КуликовськиЙ, брати Панкеєви, І.Б.Скадовський, Фальц-Фейни) виплачували зарплатню лікарям та фельдшерам.

Але з'язляються й деякі нові прізвища. Ось, наприклад, А.І.Тработті, який деякий час утримував штат поліції в Каховці за свій рахунок і витративший на це 2686 крб.

Після реформ Каховка стала крупним ринком робочої сили і на поч. XX ст. Каховський ринок залишався найбільшим на Півдні України. Під час ярмарок А.І.Тработті безкоштовно відводив приміщення для харчового пункту, який влаштовувало земство.

У XX ст. з'явилися нові аспекти, форми благодійництва, ширше розповсюдилося меценацтво.

В 1909 р. в Хорлах Софією Богданівною Фальц-Фейн була влаштована бібліотека, що носила її ім'я ("Дитяча бібліотека С.Б.Фальц-Фейн"). А ось М.Л.Козинцева на свої кошти утримувала школу розночинців.

А.М.Морозов передав у розпорядження Харківського ветеринарного інституту 60 коней зі своєї Черноморської економії для пошуку наукових радикальних мір у боротьбі з саном.

В 1909 р. Д.Ф.Бурлюк подарував земській бібліотеці в с. Британії 6 своїх брошур. А ось Ф.Е.Фальц-Фейн подарував Херсонському краєзнавчому музею колекцію прикореневих частин пшениці з личинками "хлібного пильщика

В XX ст. стає популярною така форма благодійності, як благодійницький капітал(37;с.4О)

Такий капітал заснував священик Волков(9). В 1904-1905р.р. Росія та Японія на Далекому Сході розв'язати війну, відому під назвою російсько-японська. Ця війна була розв'язана в інтересах капіталістів та поміщиків, а страждав у першу чергу народ(45;с.287-289). Так от, відсотки з благодійницького капіталу священика Волкова йшли на допомогу пораненим в цій війні (9). Існували також благодійницькі капітали імені графа Строганова та М.Т Тищенко, а також О. Омарокової, яка заснувала капітал на користь Каховської лікарні (8;с.13).

І ще цікавий факт: князь П.Н.Трубецький та А.Н.Нестроев запропонували віддати безкоштовно управі по 50 тис. виноградних лоз, для роздачі селянам (26). Збільшується активність благодійників і в культурній сфері.

Наприклад, Микола Матвійович Панкеєв був людиною дуже освіченою та творчою, він навіть приймав участь у створенні журналу літератури та мистецтва "Вечірні зорі"(7;с.22). Можна припустити що і він вносив кошти на його видання. Взагалі, це була дуже прогресивна сім'я.

Після переїзду в Одесу в 1893 р. К.М.Панкеєв зайнявся організацією нового журналу "Южные записки"(21). Логічно припустити, що він же його і фінансував. А в 1904 р. в домі Костянтина Матвійовича збирався так званий "клуб", до якого входили найбільш прогресивно настроєні представники інтелігенції, земські га міські діячі Одеси (42;с.774). Можливо він теж їх частково фінансував.

Отже, на поч. XX ст. благодійницька діяльність продовжувалась.

Але є особливості цієї діяльності на поч. XX ст. порівняно з другою половиною XIX ст. Якщо раніше благодійницькі кошти вкладалися в основному в освіту, медицину, та церкву, то на поч.ХХ ст. благодійництво охопило і нові сфери суспільного життя: сільське господарство, утримання поліції, допомога пораненим, відкриття ясел для дітей-сиріт та нужденних. Характерною рисою цього періоду була поява благодійних товариств, утворення благодійницьких фондів, які отримали назву "благодійницький капітал".

Земства та держава продовжували започатковану ще в XIX ст. систему подяк благодійникам та меценатам за іх вклад в розвиток нашого краю. Бона могла висловлюватись усно під час земських зборів, або "вставанием" всіх членів управи з знак подяки; або встановленням портрета благодійника в побудованому ним закладі освіти чи медицини. Набагато рідше закладам присвоювали ім'я благодійників. Це була досить висока ступінь подяки. А найвищою відзнакою благодійницької' діяльності була державна нагорода. Тож, можна сказати, що в процесі розвитку, до початку XX ст. благодійна діяльність набула певної системи, організації в створенні якої, звичайно, найважливішу роль зіграли земства.

Історія повіту налічує багато років. З плином часа змінювалися люди, що його населяли, а отже, змінювалися й умови життя, світогляд населення. Серед нього були особистості, які намагалися поліпшити життя інших в матеріальному та моральному плані. Своєю безкорисливістю, ентузіазмом та цілеспрямованістю дій вони зробили великий внесок в економічний, культурний, та освітянський розвиток нашого краю. Цих людей називали благодійниками та меценатами. Завдячуючи цим видатним особистостям, з кожним роком їхньої діяльності змінювалось на краще та прогресувало суспільне життя людей і життя багатьох стало легше.

Благодійність можна поділити на 3 періоди, кожен з яких має свої особливості.

Перший період - це кін. XVIII ст. (коли було створено повіт) -1 пол. XIX ст., період заселення і економічного освоєння краю. Існування кріпацтва заважало розвитку благодійної діяльності. Тому ті окремі приклади доброчинності кінця XVIII -1 пол, XIX ст. пов'язані, як правило, з містами або з приватновласницькими населеними пунктами, яких у повіті було обмаль.

Другий період охоплює І пол. XIX ст. Це період "розквіту", "піку" благодійної діяльності в повіті. Цьому неабияк сприяли реформи 60х-70х рр. В цей період благодійники сприяли розвитку освіти, медицини, будували школи та лікарні, сплачували стипендії, платню вчителям, лікарям, будували церкви, допомагали нужденним та бідним тошо. З жоден з інших періодів розвитку благодійництва у повіті не будувалося стільки шкіл та лікарень, як в цей період. Це був злет благодійництва нашого краю. Відомими благодійниками цього часу були родина Панкеевих, Фальц-Фейнів, Г.Л.Куликовських, Д.Е.Павленко, Г.Желябін.

Всі вони - люди різних верстз населення, але їх об'єднувшю бажання служити людям, а гроші були лише засобом для цього. Були серед них і дворяни, і купці, і селяни, і священики.

Третій період - це початок XX ст. Він відзначається появою нових сфер та напрямків, у які вкладали гроші благодійники та меценати (відкриття ясел, утримання поліції, видавництво журналів тощо), а також появою благодійницьких товариств, тобто певних систематизованих благодійницьких організацій.

Вклад кожного з благодійників є неоціненним тож порівняти їх важко. Але є люди, й навіть цілі родини, шо зробили найбільше добра іншим. І саме з них потрібно брати приклад сучасним спонсорам та меценатам.

ДЖЕРЕЛА:

а) неопубліковані джерела:

1. КІМ. Листування. Лист з ЦДВІА РФ від 23.02.87 р.
2. Матеріали по історП Каховки XVIII - перш.пол.ХХ ст. КІМ, РК- 4. оп - І, спр.-1-бЗ с.
3. Межевая книга Перекопського уєзда. Август 1791 год, П КІМ, ВС - Іф, №352, Копія.
4. Рапорт графа Христиана Бернарде правителю Таврийской области С.Жегулину. 7 Марта 1791 г. Копия КІМ, Вс -1, №352
5. Розповідь Марущяк Е.О.(І Особистий архів автора). б) опубліковані джерела:

6. Афанасьев-Чужбинский А.Поєздка в Южную Россию. Часть І. Очерки Днепра- Сп.б: б/в, 1863-450 с.
7. Вечерние зори. Ежемесячньш журнал литературьі, исскуства и на>ки. Под.ред. Пилинского Д.И.- Херсон: Юг, 1911-январь, №1, сі З
8. Денежньїй отчет Д.у.з.управьі за 1912 г.-Алешки: Типография Л.Г.Шепиро, 1913 г. - 333 с.
9. Доклад Ревизионной комиссии Очередному Д.у.з. - Алешки: б<в, 1904, п/о.
10. Ю.Овсяннико-Куликовский Д.Н. Литературно-критические работьі. Воспо-минания - М.Худ.лит. 1989-526 с. II. Отчет обшества пособия бедньїм євреям с.Голой Пристани за -. 1915г.- Херсон: б/в, 1907, п/о.
11. Отчет по естественно-историческому музею Таврического Губернского земства за 1912 г. - Симфирополь: типография Таврического Губернского земства, 1912-29 с.
12. Памятная книжка Таврической губернии на 1915 г.Отдел 4й: Адрес-календарь. Под редакцией Часовникова - Симферополь Тавр.губерн. типография, 1915 -213 с.
13. Постановление Днепровского уездного земского собрания. 1868 :.- Херсон: б/в, 1969, п/о.
14. П.Д.У.З.С. - Херсон: б/в, 1870. п/о.
15. П.Д.У.З.С. 1885, п/о.
16. П.Д.У.З.С. 1886, п/о.
17. П.Д.У.З.С. -Алешки: б/в, 1888, п/о.
18. П.Д.У.З.С. -Алешки: б/в, 1890, п/о.
19. П.Д.У.З.С. -Алешки: б/в, 1891, п/о.
20. .П.Д.У.З.С. -Алешки: б/в, 1893, п/о.
21. П.Д.У.З.С. -Алешки: б/в, 1895, п/о.
22. П.Д.У.З.С. -Алешки: б/в, 1896, п/о.

    Матеріали досліджувала та упорядковувала Буренко Л.В. - завідуюча Інтернет-центром Центральної міської бібліотеки ім. Л. Українки