Я обираю життя!
Я вовком вию на засланні
І градом падаю з небес
Але живу я хоч принаймні
І душу я гризу за вас!
Бо мені тяжко, важко жити,
Дивитись й згадувать
щораз,
Що вже й малії
тії діти
Собі життя ламають в раз!
Коли щоразу я із ранку
Іду в ту саму тяжку путь
Дивлюся я на ті уламки.
Життя свого не повернуть!
Я вже побачила багато,
Багато мусила стерпіть
Як те мале іде і палить
А інший - матом говорить!
Я бачила тяжкеє
лихо:
Я бачила, як лють тремтять,
Коли йому не вистачало
Малої дози, щоб прожить!
Це страшно тяжко! Як він плаче!
Як рветься серце із грудей
Але його життя тим паче
І не оплаче соловей!
Ніхто його і не згадає
Ніхто не знатиме, чи жив!
Але його душа бажає,
Щоб спогад хоч принаймні був!
Хто з вас, скажіть, младії діти,
Звернувши в темряву вночі,
Хто з вас, скажіть, не схоче жити,
Коли є родичі живі?
Ви, мабуть, як, прийнявши дозу,
Не пам'ятаєте про них,
Але вони йдуть в церкву Божу,
Щоб ви залишились живі!
Я обираю життя!
Слухайте, я вас питаю!
Хтось з вас знає як нам жить?
Без опори підійматись
И душу свою залишить?
Хто з вас знає, скільки люду
В світі гине в один раз?
Хто з вас знає їхню долю? –
Усім вам байдуже до нас!
Хай, життя - велика сила,
Хай, загнала нас у кут,
Багатьох звела в могилу .-
Та прокиньтеся ж, ми - тут!
«Ми живі»- із серця рветься
Воно б'ється і болить.
«Ми живі»- відгул озветься
І навіщо ж нас губить? –
«Доля, може, в нас тяжкая,
Може, й нам не в силу жить?»
Це усе, що я спитаю,
Голос навіть мій бринить!
Хто сказав вам, що так краще?
Хто сказав, що легше так?
Хто, скажіть, з вас зна як краще
Душу Богові віддать?
Коли жив ти, як скажений,
Коли просто існував
І наркотик, як блаженний,
Як пігулку ти приймав?
Хто тепер ти, хто нам скаже
Як тебе тепер назвать?
Ти - скажений, ти небоже
Треба вже тобі звикать!
Тебе люди не приймають,
Стали звіром називать.
Тебе більше не питають
Та й не бачать поміж нас!
Ми - це люди, це дозвілля!
Ми - це люди, ми - життя!
Ми навколо і усюди
Але зможемо прийнять!
Тільки ти пообіцяй нам,
Що ти звикнеш жити в такт,
Звички всі свої покинеш,
Зміниш все життя в стократ!
От тоді ти станеш жити,
І підіймешся з колін
І для всіх нас станеш бути,
Отже, житимеш серед нас!
Гонтарева Марія. ХДУ, II курс