Портал суспільних знань і дій для розвитку Херсонщини
30 років Незалежності
19.06.2021
В 2021 вже 30 років, як Україна проголосила незалежність.
На старті - в 1991, різномастими популістами було торочено на всіх кутах – ох і добре заживемо, як перестанемо годувати Москву та знайдемо золото гетьмана Полуботька! - Оцініть глибину думок, з яких почалась побудова нової країни.
За 2400 років (!) до народження незалежної України великі мислителі давньої Греції - батьківщини демократії, Платон (427-347 р. р. до н.е.) та його учень Аристотель ( 384-322 р. р. до н.е.) детально описали та порівняли правильно та неправильно влаштовані політичні устрої держави:
Історія сотні разів підтвердила їхні висновки. Чому? Вони вміли мислити.
За 204 роки (!) до проголошення незалежності України, в 1787 році, в Америці троє із батьків-засновників О. Гамільтон, Дж. Медісон та Дж. Джей написали 85 статей (!) до НАРОДУ штату Нью-Йорк «Записки Федераліста» на захист пропонованої Конституції нової країни, яка мала перетворитися зі слабкої конфедерації на сильну федерацію з республіканською формою правління.
Америка, на той час, була у досить важкому економічному та політичному стані після війни за незалежність з Англією та громадянським конфліктом всередині країни, і перебувала у величезних боргах.
Але батьки-засновники мріяли про процвітаючу вільну країну і проектуючи нову державу, спирались на праці філософів Просвітництва - Джона Локка, Жан-Жака Руссо, Шарля де Монтеск'є та на теорію суспільного договору Томаса Гоббса.
В поясненнях Конституції вони глибоко прояснили НАРОДУ все: державний устрій, податки, виборну систему, загрози для держави, яких треба уникнути, захист свобод народу. Це варто знати кожному.
Результат ми бачимо.
Великий рівень думок про суспільне благо – велика країна.
НУ І БЛИЖЧЕ ДО НАШИХ ДНІВ.
У 1971 році стартували Об’єднані Арабські Емірати з бідним малоосвіченим народом у нечисленних рибацьких поселеннях та бедуїнами на верблюдах у пустелі.
Через 50 років це суперсучасна квітуча країна - держава для громадян і заради громадян, яка обрала для розвитку «модель ABS» (скорочення від Attraction, Branding, State) - привабливість, бренд, розвиток під керівництвом держави.
Любов до Вітчизни, яскраві ґрунтовні задуми та якісне сучасне управління - і результатом захоплюється увесь світ.
Взагалі, прикладів для побудови успішної держави було і є більше ніж достатньо: Америка, Канада, Швеція, Норвегія, Данія, Японія, Сінгапур, Китай…
Всіх їх, при різних політичних устроях, об’єднує якісне народоцентричне управління. (Привіт другому Президенту України Л. Кучмі, який просив підказали, що йому будувати і побудував державу для купки олігархів).
Тут треба сказати, що звичайні чиновники, які знаходяться у середній ланці управління, часто працюють самовіддано і якби не вони, то не відомо, чи існувала би взагалі сьогодні наша держава.
Але очевидно, що для більшості, у високих владних кабінетах, побудова успішної держави для процвітання народу явно не була і не є їхньою мрією.
Інакше, країна з таким величезним потенціалом на таких благословенних землях могла би вже бути сучасним квітучим раєм з щасливим вільним народом.
Але …
Отже, «дорогі» можновладці, що ми отримали за 30 років?
Слава Богу і Народу Україна збереглася, хоч із втратою частини території. Зараз Україна на 46 тис. кв. км менше, ніж у 1991 році. Ця втрата перевищує площу Естонії, Нідерландів або Швейцарії.
В Україні катастрофічно зменшилась кількість населення - приблизно на 11 млн. чоловік - з 53 до 42 мільйонів. А без Криму та частини Донбасу населення України складає ще менше - близько 38 млн. осіб. Статистичні дані по кількості населення є приблизними, бо перепис населення в Україні не проводився з 2001 року. Кому хочеться офіційно фіксувати провальні результати владарювання бездарних злодійкуватих «еліт»?
В економічному розвитку Україна за 30 років стрімко скотилася, практично, до країн третього світу. На початок незалежності економіка України оцінювалась, приблизно, як 20-та у світі. В 2020 році, за даними ООН по рівню ВВП, в нас 59 місце з 207 країн. Для порівняння, Польща, в якій працює мільйон заробітчан з України, знаходиться сьогодні на 21 місці, а Італія, куди теж виїхали працювати сотні тисяч наших співвітчизників, на 9 місці по рівню розвитку економіки. Напевне, наші співвітчизники теж внесли свою лепту в процвітання цих країн. Ну а Україна втратила і продовжує втрачати свої кваліфіковані кадри.
Рука об руку з втратою головного потенціалу країни – кваліфікованих кадрів – науковців, інженерів, робітників, селян, представників гуманітарних та креативних професій, Україна, практично, втратила сучасну науку, високотехнологічні виробництва та розвиток креативних індустрій, які є основою сучасного розвитку.
Кожен українець, від немовля до столітньої людини, винен закордонним кредиторам України більше 2000 доларів, незрозуміло за що. Можливо за те, що вбито, розграбовано за 30 років тисячі підприємств України і гроші виведені, якраз за кордон? Чи може за те, що зведені до жебрацького стану соціальні гарантії незахищеним верствам населення, а працюючі в недержавному секторі, практично, не мають соціального захисту? Всього зовнішні борги України Міжнародному валютному Фонду та іншим країнам на кінець 2020 року дорівнюють 90,2 млрд дол., що складає більше 60% ВВП.
До речі, 44,5 млрд. доларів складають сукупні активи 100 найбагатших представників України за даними Forbes на 2021 рік. Як бачимо, статки багатіїв складають майже 50% національного боргу України. Цікаві, як на мене, цифри.
Доходи найбільш багатих і найбільш бідних, за даними економіста Івана Никитченка (газета «Сьогодні» за 17.07.2019 рік), відрізняються в Україні в 10 і більше разів.
І далі можна перелічувати наші численні негаразди.
Але чому так легко вдалося в Україні зреалізувати саме такий негативний для народу сценарій – формування неефективної держави та скочування країни у бідність, разом з більшістю населення, замість розвитку і процвітання?
Незалежна Україна та її народ, безпосередньо в 1991 році, були родом з Радянського Союзу, хоча українська історія значно глибша і довша.
Я вважаю, що несправедливо і тхне відвертою маніпуляцією мазати чорною фарбою весь радянський період України і замовчувати численні досягнення народу і для народу в 60-80-х роках минулого століття. Але про це детальніше іншим разом.
Я тільки хочу нагадати, що перед розвалом Радянського Союзу новоявлені демократи обізвали систему державного управління тієї країни командно-адміністративною і істерично все ганьбили, змішуючи:
Роздуття в ЗМІ негативних емоцій, що відключають мізки, давно перевірений фокус для відвернення уваги та маніпулювання суспільною свідомістю.
Не дивно, що після цього міксу так легко проштовхувались запозичені та примітизовані ідеї, на кшталт:
З такими лозунгами і примітивними прожектами, замість творення якісної ефективної держави та реалізації сучасних стратегій розвитку найлегше реалізувати саме найгірший сценарій – швидко покотити країну донизу і заодно обібрати людей. Що і сталося.
Звичайно, що для такого сценарію мають бути відповідні виконавці.
Чи могла колишня радянська номенклатура, яку ніким було замінити у владі, не скинути країну на узбіччя прогресу, а побудувати нову ефективну успішну державу і як наслідок - демократичну країну з процвітаючим народом?
Могла, якби в неї була така мрія і бажання працювати на розвиток успішної держави та процвітання народу і країни.
Для цього треба було почати самостійно глибоко мислити, брати кращі взірці і чесно служити народу в нових умовах.
Іншими словами, треба було мати серце, совість, мрію про країну та думати головою, а не сідницями.
Але, у більшості колишніх радянських партійних босів та чиновників, які волею долі опинилися у кормила української влади, не було ні мрії про незалежну квітучу країну, ні прагнення підвищувати свої управлінські компетенції для її розбудови, ні навіть і приблизного рівня думок, на який вже піднялись кращі представники людства, навіть за 500 років до нашої ери, не кажучи вже про 20 вік нашої.
Вони були привчені мати в якості орієнтирів програми і гасла партії і відучені думати критично і самостійно.
Потрібні нові гасла? Ось вони - «ринок, демократія, реформи».
А те, що ніяких серйозних програм не треба розробляти, як за часів СРСР, бо «ринок сам все розставить по місцях», так взагалі чудово.
Примітивізм рулить!
Ну і що, що все іде криво і косо, по найгіршим з можливих сценаріїв?
Для невибагливого народу є чудова формула безвідповідальності та кругової поруки влади:
Крім того, більшість номенклатури і червоний директорат скористалися нагодою розвалу соціалістичного суспільного ладу для особистого збагачення. Моральний кодекс будівника комунізму виховав цинічну ненажерливу «еліту».
Особливо огидно бачити серед тих, хто мав стати на захист законності в новій країні, прокурорів і суддів, з їх палацами серед злиднів народу. Корупція, в якій загрузла Україна, завдячує цим «служителям Феміди», ну і звичайно вищому керівництву, бо риба, як відомо, гниє з голови.
Але не тільки стара влада нової країни швидко рухали Україну донизу.
Українська інтелігенція мала стати провідником ідей новітнього сучасного яскравого розвитку України. Але не стала.
Чому?
В радянські часи думати інакше, ніж вчить марксистко-ленінська ідеологія було, щонайменше, небезпечно. В сталінські часи лишали життя, потім дисидентів садили у «психушки». Крім того, в країні, в якій багато читали, про демократію та капіталізм почитати щось, окрім досить примітивної критики, було просто неможливо.
Заборона думати і однобока освіченість породила людей наївних в питаннях державотворення, для яких неглибоке мислення про суспільний устрій стало нормою.
Творча інтелігенція та радянські дисиденти, які в Україні стали на чолі процесів перебудови і незалежності, практично, нічого для розвитку держави, окрім лозунгів «Геть від Москви!» не народили.
Примітивне «Геть від Москви!» - це не національна ідея і не творення держави.
Примітивні ідеї з примітивним виконанням народжують плачевні наслідки, що ми і маємо.
Чим сильне західне суспільство?
Тим, що віками його мислителі розглядають найглибші теми буття людини та суспільства.
Західні інтелектуали породили культуру критичного мислення, дискусій, аналітики, рефлексії, взагалі, Філософії. Це дало і дає їм незрівнянні переваги в розвитку перед тими, хто не навчився так глибоко мислити.
На жаль, і сьогодні думанням на серйозному рівні і спонуканням нашої влади до розвитку ефективної держави займаються, в основному, західні партнери України, а не наші інтелектуали.
І підготовкою освічених громадян, яких потребує демократія, в державі Україна не переймаються. Зрозуміло, навіщо олігархічній державі освічені громадяни?
Я знаю в Україні тільки одного подвижника громадянської просвіти на глибокому рівні – українського філософа Андрія Баумейстера.
На мій погляд, особливою проблемою є те, що ми не віддаємо собі звіт в нашій відсталості у аналізі проблем державотворення, у проведенні якісних суспільних дискусій, у формуванні адекватних ситуації висновків.
Якби це було не так, ми зараз би мали зовсім інші результати розвитку країни за 30 років, що пройшли з дня проголошення Незалежності України.
І країна могла би вже процвітати, і народ, але …
Сценарій не думання, примітивізація рішень складних завдань та звинувачення Москви у всіх бідах таких шансів не дає.
Примітивні підходи до вирішення складних українських проблем, базікання замість справ, гарні люди замість професіоналів – все це давно треба змінювати.
Але наша влада точно почуває себе чудово в моделі примітивних рішень і практично повної безвідповідальності.
Україна настільки багата, що навіть при такому «державному управлінні» їм вистачає сьогодні качатися, як сир у маслі. Думати хоч на крок уперед і реально змінюватися мало хто хоче.
Влада пручається, мімікрує, щось трохи робить під тиском західних партнерів, які намагаються зробити нам цивілізовану владу.
Я вважаю, що це дуже соромно, що про ефективність держави думають за нас.
Хоча, останні дії влади, в особі Президента В. Зеленського, по деолігархізаціїї, дають певну надію на створення ефективної держави для народу.
Але, по-перше, наша корумпована на всіх рівнях влада, яка звикла ні за що не відповідати - «чудище обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй».
По-друге, наміри В.Зеленського по деолігархізації можуть виявитися де-факто боротьбою з опонентами.
А по-третє, ми самі, я маю на увазі активне громадянське суспільство, давно маємо поставити владі свої вимоги і завдання для того, щоб сформувати ефективну державу.
В сучасній ефективній державі вищі чиновники повинні:
Як зробити ці очевидні речі, якщо ми хочемо бути сучасними та успішними, треба думати всім нам.
Статті по темі:
©2005 - 2025 Видавець: Громадська організація"Розвиток"
e-mail: hmgo.rozvytok@gmail.com
