Портал суспільних знань і дій для розвитку Херсонщини
Радянську централізовану систему управління економікою, яка все до гвинтика планувала, було проголошено, в період розвалу СРСР, адміністративно-командною.
Безглуздо лаяти будь-яку управлінську систему за те, що вона є адміністративною та командною.
Управління хоч побудовою дома, хоч космічного корабля, має адміністрацію та/ або керівника, які віддають команди. Головне - ефективність дій адміністрації, тобто досягнення запланованого результату з найменшими витратами ресурсів і часу.
Що стосується управління суспільством, його ефективність має людський вимір - свободу, процвітання і щастя народу. Недарма у світі вимірюють рівень демократії і нещодавно почали вимірювати рівень щастя в країнах.
Але повернемося, поки що, до СРСР з його адміністративно-командною системою економіки.
Економічна система СРСР мала суттєві вади ефективності, тому що:
Окрім вад самої економічної системи, які були тісно пов’язані з ідеологічним політичним підґрунтям, мільйони кращих людей було фізично знищено в СРСР у 30-50-х роках минулого століття: працелюбних селян під час розкулачення та голодомору, воїнів та мирного населення у другій світовій війні, інтелігенції під час репресій…
Тим не менш, незважаючи на такі катастрофічні втрати, плеядою талановитих керівників, інженерів, науковців яких народжував той час, та зусиллями народу всієї країни був побудований потужний народно- господарський комплекс, який давав 12-13% ВВП світу та займав по виробництву продукції, наприкінці 80-х років 20 століття, 2-е місце, слідом за Америкою.
Побудова потужної економіки в СРСР дала можливість реалізовувати не менш потужні соціальні програми та проекти: освітні, культурні, медичні, спортивні та вийти на передові рубежі науки.
СРСР задав досить високі стандарти захисту трудящих: 8 –ми годинний робочий день, 2 вихідних, відпустка в 21, а потім в 24 робочих дня, повністю оплачуваний лікарняний, 3-х річна відпустка для працюючих жінок по догляду за дитиною, масове оздоровлення в санаторіях, профілакторіях тощо.
Не менш високі стандарти були задані для розвитку народу: обов’язкова безоплатна загальна середня та безоплатна вища освіта, безліч розвиваючих гуртків для дітей, розвиток культури, медицини…
І безглуздо та недалекоглядно переносити огиду до злочинів сталінського режиму та дефіциту побутових товарів на всю систему господарювання та соціального устрою попередньої країни.
Тим більше, що якщо ми будемо об’єктивні і дамо собі чесний звіт, то маємо визнати, що незалежна Україна 30 років поспіль послуговується і проїдає економічний та соціальний спадок тієї системи, яка навчилась:
Для того, щоб не втрачати попередні надбання, як це, на жаль трапилося в Україні, треба не звалювати все до однієї купи: злочини тоталітаризму, спірні питання ідеології, вади повністю державної економіки та управлінські економічні і соціальні технології, які рухають прогрес та творять краще майбутнє.
Перед тим, як відмітати щось з огидою, треба за прислів’ям не виплеснути з брудною водою дитину.
Звичайно, той факт, що СРСР розвалився, здається спростовує тезу, що управління в Радянському Союзі могло бути ефективним і рухати прогрес.
Але історія людства показує, що суспільства розквітають і занепадають, імперії народжуються і розвалюються. І немає серед них таких, які були би на 100% білі і пухнасті. Всюди були і великі злочини, і великі досягнення. Згадаємо кроваві завоювання Римської імперії та її цивілізаційні стандарти, які вони несли –дороги, акведуки, бібліотеки або рабські «шарашки» для вчених СРСР і прорив у космос радянського космонавта Юрія Гагаріна.
Незважаючи на прислів’я, що історія нічому не вчить, у неї треба вчитися і розумні вчяться. І так само треба вчитися і брати краще з того, що вже досягнуто. Інакше людство ніколи не мало би ніякого прогресу.
Давайте зробимо інвентаризацію управлінських технологій розвитку в СРСР, які широко використовувались і базувалися на наукових розробках та використанні методів економіки, математики, кібернетики:
Київським академіком В.М. Глушковим, главою радянської наукової школи кібернетики, до 1980 року була сформована революційна, на той час, концепція управління науково-технічним прогресом (НТП) в розвиненому інформаційному суспільстві.
Ві́ктор Миха́йлович Глушко́в - український радянський вчений, піонер комп'ютерної техніки
Що з цього здобутку взяли наші нові поводирі для розвитку незалежної України?
Практично нічого!
Про що це говорить?
Про недалекоглядність і ще купу «не» головних лідерів країни і про неспроможність гуманітарної і технічної еліти та народу створити собі якісне державне та муніципальне управління.
Наприкінці 20-го та на початку 21 сторіччя, коли науково-технологічний прогрес став вирішальним фактором успіху країн і народів, Україна, практично, втратила і науку, і технології, і системний підхід до вирішення завдань розвитку суспільства.
А що ми отримали замість цього?
Передвиборна програма Л. Кравчука, з якою він став першим Президентом України в 1991 році, складалася з 5 «Д»:
Ці красиві гасла стали першим пустим звуком владних обіцянок нової України. Вони не були підкріплені нічим: ні системними планами розвитку країни та територій, ні глибоким аналізом численних викликів, які стоять перед країною, яка увійшла в процес трансформації, ні створенням системи відповідальності та заохочення чиновників за досягнуті результати.
Про науково-технічний прогрес взагалі було забуто.
Не дивно, що з тих пір ми стрімко увійшли в процес економічної і соціальної деградації та повної безвідповідальності влади за це.
За Л. Кравчука Україна втратила торговий флот - сталося розграбування найбільшого в світі Чорноморського морського пароплавства, яке приносило дохід понад 1млр. доларів на рік (!) Проти сина Кравчука навіть була відкрита карна справа. Але, як я розумію, до сих пір за це жахливе пограбування країни (яке можна сміливо називати – грабунок століття) ніхто не відповів.
Як відомо, безкарність множить зло. І чому б це у нас до сих пір така корумпована влада?
Ну і понеслося по накатаній …
Бігборди, обіцянки-цяцянки, чергові провали чергових реформ …
Ось дещо з того, що обіцяв нам Л. Кучма в 1994:
Зайве говорити, що все це теж виявилося пустим звуком. Нема ні науки, ні зростання добробуту людей, внаслідок приватизації …
Навпаки, паперова приватизація найважливіших активів народу України (таких, як важке машинобудування) народило олігархів.
Зять Кучми В. Пінчук сьогодні другий за багатством в Україні. І все для другого Президента і його зятя чудово.
А як ви хотіли? Щоб, як в цивілізованих країнах такого президента, який за державний кошт озолотив свою рідню, судили?
Ну це ви наївні, любі друзі…
В. Ющенко - 2004.
Помаранчева революція, після якої Ющенко став Президентом України, пройшла під рефреном гасел:
А програма В. Ющенка називалася «10 кроків назустріч людям». Політтехнологи знали, що обіцяти людям.
Ну а результат?
Тільки лінивий не сказав про те, яким розчаруванням для українців став третій Президент України Віктор Ющенко. Він не тільки каналізував протест людей, яких дістала така Україна і таке життя. Він злив у каналізацію надію активної думаючої частини суспільства на сучасний розвиток України. І відтік за кордон кращих тільки підсилився.
Що стосується особистого збагачення В. Ющенка, то дуже багато запитань по банкротству банку «Україна» за часів Ющенка – головного банкіра країни. Також, голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль заявив у 2016 році, що колишній президент України Ющенко і його голови адміністрацій Віктор Балога та Віра Ульянченко отримали з "чорної каси" Партії регіонів близько 1 мільярда доларів за здачу влади Януковичу.
В. Янукович - 2009.
Ось деякі дефініції з його передвиборчої програми:
«Після рішучого подолання наслідків кризи, викликаної непрофесіоналізмом помаранчевої влади, буде створено необхідні умови для системного оновлення суспільних відносин, підвищення дієвості державної влади, забезпечення прогресивного розвитку держави, гідного рівня життя її громадян.
Мої програмні положення передбачають проведення СИСТЕМНИХ РЕФОРМ, кардинальних змін у житті суспільства, які будуть уособлювати наші спільні кроки до світового визнання.»
Через 5 років, вночі 22.02.2014 року, В. Янукович спішно покинув державну резиденцію Межигір’я, яку він перетворив на свій власний маєток, та вивіз звідтіля кілька вантажівок дорогоцінних речей.
А в квітні 2014 року генеральний прокурор України Олег Махніцький в Лондоні на Форумі по поверненню викрадених активів заявив, що протягом правління Віктора Януковича, у України було вкрадено близько 100 млрд доларів. Потрібні якісь коментарі до цього? Хіба що сказати самим собі: «нещасна країна, яка втрачає і втрачає – людей, шанси,
Якщо ми вміємо думати, то побачимо , що командно-адміністративна система управління перетворилася на значно злоякіснішу - маніпулятивно- безвідповідальну під маскою демократії і зробила те, що зазвичай робить ворог – зруйнувала економіку, розорила села та кардинально зменшила кількість населення.
П’ятий Президент України Петро Порошенко у 2014 році вимушений був уже рятувати Україну. Його зовнішньоекономічна та безпекова діяльність, разом з народним підйомом, зупинили катастрофу повної руйнації, до якої Україну привів безглуздий, якщо не сказати злочинний, демонтаж економіки та армії можновладцями.
Але взятися за боротьбу на два фронти, тобто , не тільки за зовнішній захист, а й всередині країни - за реальне очищення законодавчої, виконавчої влади і суддів від непрофесіоналізму та корупції, йому виявилося не під силу. Або, можливо, завадила власна пов’язаність з якимись схемами збагачення. Судити важко, точно можна сказати лише одне - маніпулятивно-безвідповідальна система управління просякнута непрофесійністю, корупцією та агресивністю до змін і пустила такі величезні метастази, що навіть при бажанні зверху щось міняти в такій системі, зробити це дуже важко.
Володимир Зеленський, який прийшов до влади на примітивних гаслах, які апелювали до ницих емоцій, та привів з собою купу непрофесіоналів, спочатку повністю вписався в парадигму маніпулятивно – безвідповідальної влади, яка нищить країну.
Через 2 роки він трохи оговтався і, начебто, починає боротьбу за те, щоб зробити владу більш притомною, але чи вдасться це, якщо його намагання щире, питання відкрите…
Якщо в країні іде деградація, а вона у нас торкається і економіки, і науки та освіти, і соціальної сфери, і колосальної втрати найціннішого потенціалу країни - людей, які виїжджають і виїжджають, то це означає, що в країні відбувається:
Але чи є в Україні якісні глибокі дискусії з приводу перерахованих проблем?
Практично немає.
Ми знаходимося з задушливій атмосфери маніпуляцій суспільною свідомістю, яка відволікає увагу суспільства від перерахованих проблем, настирливо отупляючи всіх нас пережовуванням другорядних питань: рейтингів, політичних скандалів, проблем, вирваних з загальної системи, прогнозів, висмоктаних з пальця тощо тощо.
І якщо широке коло українців почне думати над питанням: «ЧОМУ УКРАЇНЦІ ЖИВУТЬ НАЙГІРШЕ В ЄВРОПІ?» - то це буде першим кроком до того, щоб вирватися з цієї атмосфери маніпуляцій, подивитися на себе з боку і почати знаходити корені проблем.
Другим кроком має стати пошук відповідей на більш глибокі і прицільні запитання:
І від того, коли і як швидко ми перейдемо до ефективного вирішення цих засадничих для України та українського народу питань, залежить відповідь на питання «Маніпулятивно-безвідповідальна система управління – як довго?»
Статті по темі:
УКРАЇНІ - 30. ЯКЩО НАРОДУ ПОГАНО, ТО ЦЕ НЕ ДЕМОКРАТІЯ, А ЩО?
УКРАЇНІ - 30. ЗМІНИТИ СЦЕНАРІЙ ПРИМІТИВУ
Анна Парфьонова
©2005 - 2025 Видавець: Громадська організація"Розвиток"
e-mail: hmgo.rozvytok@gmail.com
