Діалоги з представниками громадськості
Інтерв'ю голови правління Херсонської міської громадської організації "«Ініціатива на захист громадських прав інвалідів»" Олексія Ліпкова
Олексій, розкажіть будь ласка про організацію, яку Ви представляєте, які цілі ставить перед собою організація?
Я представляю організацію «Ініціатива на захист громадських прав інвалідів». Організація була заснована у 2006 році. Виходячи з нашої назви, ми поставили за основне завдання правозахисну діяльність у сфері представлення інтересів та захисту прав інвалідів.
За період становлення організації ми досягли певних результатів. Перш за все це стосується наповнення змістом громадського руху щодо формування знизу важливих рішень, які приймаються владою. Ми виходили з того, що громадські організації є носіями тих унікальних знань, методик, які можуть поліпшити життя, як окремих представників територіальної громади, так і в цілому територіальної громади. Тобто, перед тим, як ухвалювати рішення, місцева влада, по важливим питанням, повинна проконсультуватися, отримати експертний висновок громадськості і тоді вже виходити на прийняття рішення.
Працюючи в обраній сфері, ми прийшли до думки, що треба виходити на більш ширшу програму і більш широку аудиторію. Ми пропонуємо суспільству задуматися над тим як подолати не тільки зовнішні бар'єри, але і внутрішні, які є у кожного з нас - ми чогось боїмося, чогось важливого не помічаємо, чогось нового не розуміємо. Ми пропонуємо долати ці бар'єри. І, як один з інструментів - взаємодопомога один одному. На сьогоднішній момент ми почали реалізовувати програму яка має робочу назву «Українська нація від - бар'єрів відчуженості до взаємодопомоги». Ця програма зараз наповнюється різними практичними заходами.
Що саме наштовхнуло вашу організацію на ініціювання такої програми і що ви пропонуєте?
Ми вважаємо, що на даний момент і суспільство і наша місцева громада, на жаль, не знайомі із способом життя, образом думки, з тими життєвими навичками, які є у людей, яких називають інвалідами або особами з обмеженими можливостями. Здавалося б люди потрапили в таку ситуацію що куди вже кризисніше. Але їх життєлюбність, енергетика, уміння вирішувати проблеми – це дійсно вражає. Ті навики, які інваліди мають, які вони напрацювали, я називаю соціокультурні джерела. Вони є усередині інвалідного суспільства і це якраз те, що може підказати, допомогти звичайному суспільству. За рахунок чого інваліди виживають? У них криза з моменту отримання інвалідності і проте ця група людей навчилася вирішувати свої проблеми. Співіснувати, радіти оточуючому світу, отримувати задоволення від життя, не дивлячись на ті моменти, які є. Я вважаю, що суспільство повинне звернутися за порадою, за консультацією якраз до громадських організацій інвалідів. Тому, що вони концентрують ці знання, виробляють методики і можуть підказати і порадити саме в цей складний час. Серед інвалідів дуже розвинене відчуття взаємодопомоги. Вони не закриваються. Вони відкриті. У них дуже багато позитивної енергії. Вони раді будь-якому контакту, будь-якому спілкуванню і це саме те, чого, я рахую, зараз великий дефіцит серед звичайного суспільства.
Отже взаємодопомога – це та конструкція, яка може об'єднати всю націю, всю громаду, все суспільство. Ми заявляємо про те, що саме ця формула може допомогти суспільству пройти цей кризовий період. Час зупинитися і усвідомити де ми, хто ми і що ми робимо на цьому світі і подумати, що саме взаємодопомога один одному – це та формула, яка допоможе прожити ці важкі часи.
Ви говорили про те, що пропонуєте долати бар’єри свідомості, яким чином?
Всім нам знайома з дитинства фраза, коли наші мами говорили «Дивись уважно під ноги». І зараз ми говоримо це своїм дітям. І коли ми виростаємо, ми продовжуємо дивитися собі під ноги. Ми дивимося, щоб не впасти до ями, щоб не спіткнутися через бордюр, не вступити в якусь калюжу. В результаті, йдучи по вулиці, ми можемо пройти повз наших друзів, мимо однокласників і навіть їх не помітити, тому, що ми всі дивимося під ноги. І це накладає певний відбиток на нас самих і наше світосприйняття. Я вважаю, що це одна з причин того, чому ми часто такі незграбні, або неуважні до оточуючого середовища – тому що ми постійно дивимося собі під ноги.
Тому, одне з основних завдань, яке поставила наша організація - це подолати бар'єри, які є під нашими ногами і, змінювати таким чином нашу сформовану десятиліттями бар’єрну свідомість. Зробивши тротуари комфортніше, ми зможемо підняти голову і оглядітися, що відбувається навколо кожного з нас. А навколо мене кипить життя, сонце піднімається, люди на роботу йдуть – з роботи. Покупки якісь робляться, бабусі йдуть за отриманням соціальної допомоги і оформляють. Громадські організації проводять круглі столи. Життя кипить. Але, ми дуже багато витрачаємо часу на те, що дивимося собі під ноги.
Треба зробити наше пересування по місту комфортнішим, безпечнішим і зручнішим. Це буде важливо і для всієї громади, і для гуманного відношення до тих, кому зараз незручно. Адже молоді мами не можуть без проблем гуляти з колясками, бо тротуари всі в ямах, а подолати бордюри можна тільки прив’язуючи дитину ременем безпеки, бо інакше вона може вивалитися. Пенсіонери з великим трудом долають високі східці, а коли слизько, то травмонебезпечність зростає в декілька разів, бо немає ніяких поручнів. І найбільш незахищені є інваліди, які не мають змогу пересуватись самостійно. Для них недоступними є майже всі суспільні місця.
Ось цю проблему - подолання бар’єрів крок за кроком ми намагаємося починати вирішувати. Тим більше, що нормативна база, яка впроваджує елементи доступності існує.
Чи є позитивні приклади Вашої діяльності?
Ми дуже активно працювали в Складовську в 2007-2008 році. Це унікальне місто дитячого курорту. Велика концентрація людей з колясками, з маленькими дітьми. Але люди з колясками могли потрапити на пляж тільки через з'їзд для вантажного транспорту, який збирав сміття. Нонсенс. Для вантажівок з'їзд передбачили, а для більшості відпочиваючих не передбачили. І ми запропонували міським властям почати вирішувати проблеми доступності, адже це, в тому числі, дає можливість отримання додаткової кількості відпочиваючих.
Ми підготували пропозиції для міської влади, вони були розглянуті і прийняті. Зроблено, з одного боку, начебто і небагато, але з іншого боку ми вважаємо, що дуже важливі перші кроки зроблені. Міський центральний пляж – вже є елементи доступності – це пандус. В місті влада значно поліпшила доступність таких закладів як міський пляж, районний будинок культури, міський краєзнавчий музей, адміністративні органи, пошта, телеграф, органи влади. Робота триває, міська влада продовжує оснащувати соціальну інфраструктуру елементами доступності. Ця робота допоможе, я впевнений, отримати місту статус Всеукраїнського дитячого курорту, якого Скадовськ так довго добивається. На цьому прикладі ми говоримо про те, що там, де відбувається взаємодія між громадськими організаціями і органами влади, виходять позитивні результати.
Там, де міська влада не чує, або громадські організації не роблять ніяких зусиль, то звичайно ж змін відбувається значно довшими шляхами.
Олексій, Ви декілька років прожили в Англії. На які думки наводить Вас порівняння життя в країнах?
Основна різниця між нашими країнами в тому, що ми чекаємо, що проблеми які існують, хтось вирішить за нас. А в західному суспільстві кожна людина розуміє, що його доля, його майбутнє, його достаток, його рівень комфорту, його рівень свободи залежить від нього самого, від його зусиль. Тобто, якщо людина вважає, що рівень комфортності недостатньо високий, або його рівень свободи недостатній, то він перш за все думає, а що мені зробити для того, щоб ситуацію змінити. Він не говорить, що президент або губернатор поганий, він починає думати, а що мені робити? Він починає шукати до кого він може звернутися по допомогу, кому його проблеми будуть цікаві, з ким він може обмінятися думками і де реалізувати свої бажання, потреби, зусилля.
В Радянському союзі нам завжди говорили що в західних країнах всі буржуї - егоїсти, у них на умі тільки заробляння грошей, нещадна експлуатація трудящих. Але, коли потрапляєш всередину цього суспільства, ти відчуваєш себе більш вільним, більш захищеним, ти відчуваєш себе комфортно, ти розпрямляєш плечі, ти вранці встаєш з ширшою усмішкою на обличчі.
Як показує західна практика: там, де йде пошана окремо взятої людини, як розуміння того, що у нього є окремі права, які не можна порушувати, то і суспільство в цілому шанобливіше.
Я вважаючи, що основна проблема – це проблема нашої ментальності, нашого виховання. У нас не вистачає взаєморозуміння, взаємодопомоги, підтримки. А тільки завдяки цим якостям ми зможемо досягти, хоча б у майбутньому, того рівня життя, який є в західній цивілізації, отже, їх треба пропагувати і культивувати.
Бесіду вела A. Парфьонова
березень 2009 р.