Діалоги з представниками громадськості

Інтерв'ю голови правління Херсонського обласного центру "Успішна жінка" Олени Микитась

Олено Миколаївно, ви є лідером громадської організації «Успішна жінка», яка є однією з найвідоміших у Херсоні та області. Розкажіть, будь ласка, про історію створення організації.

Громадською діяльністю я почала займатися з 1995 року, коли була створена Обласна організація «Асоціація гайдів України» - дитяча організація для дівчаток. Але з 1997 року ми почали активно працювати не тільки з дітьми, але і реалізовувати різного роду соціальні проекти. Одним з перших наших проектів був притулок для неповнолітніх мам. Ми організовували для них навчальні курси, надавали психологічну і юридичну підтримку, допомагали «ставати на ноги». До речі, відомий у нас в місті представник органів юстиції Предмєстніков Олег Гаррійович вийшов, можна так би мовити, з цієї нашої першої юридичної програми, де він був консультантом.

Також, в 1997 році ми започаткували проект «Телефон довіри». Нещодавно «Телефону довіри» виповнилось 10 років, але, на жаль, цей проект близько півроку не працює, бо немає достатнього фінансування.

У 2000 році Обласна організація «Асоціація гайдів України» брала участь в конкурсі на реалізацію проекту «Жінка для жінки», який організувала американська неприбуткова організація «Вінрок Іннтернейшнл». З 60 громадських організацій України, які брали участь у конкурсі, були відібрані чотири організації для створення центрів, які б займалися превентивною роботою по попередженню торгівлею людьми і, також, роботою з жертвами, які постраждали від торгівлі людьми. Серед цих чотирьох відібраних організацій були і ми. Але, природно, що коли цей проект повинен був почати працювати, то з'ясувалось, що дитяча організація, по своєму Статуту, по своїм напрямкам діяльності не підходить до роботи з дорослими жінками. Таким чином, було ухвалено рішення засновниками нашої організації, на той момент це була команда «Асоціації гайдів України», створити дорослу громадську організацію.

Нам дуже хотілося досягти успіху в реальній допомозі суспільству, в громадській діяльності і так 1 листопада 2000 року народилась громадська організація «Успішна жінка». Назву ми дали, маючи на увазі те, що як корабель назвеш, так він і попливе. Над проектом «Жінка для жінки» ми відпрацювали чотири роки і ці чотири роки у нас були, в тому числі, становленням нашої громадської організації. Тому, що реалізація проекту і діяльність громадської організації - це речі сумісні, але не повністю тотожні. Тобто, у нас так вийшло, що ми почали реалізовувати проект, і паралельно формувалася місія, стратегія, структура, етичні норми і цінності організації. Вся команда проекту: тренери, менеджери, консультанти стали членами організації і після цього у нас відбулося народження і становлення багатьох з них, як громадських діячів. І в цьому нам дуже допомогло навчання, яке нам надавали європейські і американські проекти.

Як взагалі народжувалися ідеї проектів і про які результати Ваших проектів можна було б сказати сьогодні?

Ясна річ, що в основному, люди беруться за те, що їм до душі –це по-перше. По-друге, наші проекти - це те, в чому є затребуваність, тобто, що необхідне суспільству, клієнтам нашої організації або навіть членам нашої організації, адже організація, перш за все, працює для членів організації, захищає їх інтереси і т.д. Ну, і третє – це людські та матеріальні ресурси, які у нас є або, які ми добуваємо, тому що без ресурсів реалізувати ідеї неможливо.

Результатами проектів і всієї нашої діяльності є те, що нашу організацію знають і їй не потрібна ніяка реклама. В Херсоні, зустрічаючись навіть з незнайомими людьми, коли я говорю назву організації, мені кажуть, що так, ми таку організацію знаємо і навіть, називають, якими проблемами ми займаємося. Тобто - це імідж нашої організації, над яким працювали всі члени організації не один рік. А імідж серед херсонців, імідж серед громадських організацій нашої області та інших регіонів і, звичайно, благодійних фондів – це довіра, це наш реальний ресурс, бо нам дають гроші для реалізації наших проектів.

Якщо ж говорити про конкретний результат наших проектів, то це десятки, сотні жінок, які почали свою справу, які знайшли роботу, які повірили в себе. І досить приємно, коли ти їдеш, наприклад, в суспільному транспорті, і людина вітається, і розповідає свою успішну історію, дякує організації за те, що її перші кроки до успіху починалися з нашою допомогою У нас в місті є ряд успішних жінок, які зараз відомі дизайнери або відкрили свої магазини чи іншу якусь справу і які починали з того, що в нашій організації піднімали самооцінку на тренінгах, вирішували свої якісь психологічні проблеми і навчалися на певних курсах, і після цього змогли стати незалежними, успішно жити. І зараз, у наш час, заробляють гроші і на себе, і на сім'ю, і на своїх дітей.

Нами було проведено багато роботи з безробітними жінками і із загальної кількості людей, хто був на тренінгах, кожна третя приходила до нас з радісною новиною, що вона працевлаштувалася. Зараз ми зустрічаємося і проводимо моніторинг. Ми бачимо, як вони просуваються по кар'єрних сходах.

Можна розповісти історії про жінок, які були в дуже кризових ситуаціях і які, чесно кажучи, не знаю, чи були б на даний момент живі, і в якому б місці вони були, якби не допомога нашого центу. Це клієнтки нашого притулку для жертв домашнього насильства та транзитно-реінтеграційного центру. Крім того, що вони поправили здоров'я фізичне, психологічне, вони зараз мають роботу, причому, досить хорошу, поважану, з хорошою оплатою. Вони змогли виховати своїх дітей, а не віддати їх в якісь будинки або притулки. Ось така наша робота і іноді її важко порахувати, тому що, часто результат від того, що ти зробив, може бути видний не одразу, а років через п’ять - сім чи пізніше.

Врешті-решт, результатами є члени нашої організації, які зараз є членами і інших організацій, деякі виросли в самостійних лідерів, які працюють навіть у всеукраїнських фондах. Ну і не можна не згадати те, що успішними є і наші тренера, вони зараз є менеджерами по кадрах у відомих бізнесових фірмах «Антонорус», «Неміров».

Я думаю, от так можна сказати про результати наших проектів, результати нашої діяльності..

А як Ви розцінюєте сьогочасний розвиток громадського сектору міста в цілому?

Я хочу відзначити і це моє особисто спостереження, що років п’ять – сім тому назад значно більше людей приходили з очима, що горіли, з бажанням зареєструвати свою організацію, почати роботу. Вони питали, з чого ми починали - «А як Ви такого досягли?», «А що робити, щоб таким чином розвинутися?». На жаль, зараз, як мені здається, цього набагато менше. Можливо це якийсь певний етап, адже все на світі має свої етапи. Можливо це якийсь етап переходу від однієї якості до іншої. Але, на даний момент, я все менше бачу молодих людей, які приходять і ставлять такі питання.

Я не думаю, що це означає, що молодь і решта людей не хочуть змінювати щось в нашому суспільстві. Насправді хочуть. Єдине, що може бути, вони хочуть це робити в якихось інших формах, а не обов'язково через громадські організації. Просто, зараз розширилися можливості і спектр, де можна прикласти свої вільний час, своє бажання. Наприклад, якщо років сім тому назад, бізнес був ще на стадії накопичення капіталу, то в даний момент багато з тих, хто розвинувся, хто накопичив певний капітал, вже бачать навкруг себе і суспільні проблеми. Інакше кажучи, бізнес налагодили, оборот є, все чітко працює, а з суспільством щось не зовсім те. Тобто, підросли діти і як один бізнесмен мені говорив, «Я все можу купити для своєї дитини, але я не можу купити йому друзів. Мене не влаштовує те виховання і те, що можуть дати моєму синові однолітки». І він зрозумів, що потрібне щось міняти вже з середою для однолітків сина. І інші представники бізнесу починають приділяти більше уваги соціальним сферам, якимсь виховним моментам, змінам чогось в суспільстві, нарешті вони хочуть змінити законодавство.

Також, ми знаємо, що зараз дуже активно розвиваються об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Ці люди відокремилися від ЖЕКів, вони виходять самі на суботники, відбивають нападки тих, хто хоче щось незаконно побудувати на їх території або у будинку. І це також громадянська активність і розбудова громадського сектору міста в нових формах.

Чи відбувається, на Ваш погляд, процес усвідомлення шляхів побудови реальної демократії та соціальної держави в свідомості суспільства в цілому чи ще далеко до цього?

Я, в цьому сенсі, ніколи песимістом не була. Я завжди оптимістично дивлюся на розвиток нашої держави і я вважаю, що ми абсолютно на правильному шляху. Розвиток нашої держави через демократію, яку ми відстоювали в 2004 році і відстоюємо зараз - для мене це єдиний прийнятний шлях в нашій країні. І я в цьому сенсі бачу позитивні зміни. Причому, вони наступають з досить великою швидкістю і мені здається, що ми, навіть, не ставили такої мети, так швидко щось змінити в суспільстві. Прикладом може бути те, що зараз чиновники на місцях вже розуміють силу громадянського руху, розуміють потребу співпраці з громадськими організаціями, і це не пусті слова, а реальні справи.

Поки що цей процес, на жаль, не торкнувся вищого щабля держави. Я нещодавно була в Польщі і один поляк у мене запитав: «Що у вас там взагалі на Україні відбувається?» І я йому коротко відповіла: «У нас зараз народ сам по собі, а влада сама по собі». Тобто, те що сьогодні відбувається вгорі, при зміні керівництва, ця боротьба за владу, не дає можливості людям розслабитися і спокійно займатися своєю роботою. Кожна людина від цієї невпевненості, і в тому числі, чиновники на місцях, затиснуті в якихось внутрішніх тисках і це дуже заважає розвиткові держави.

І, звичайно, питання корупції. На жаль, тут у мене - песимізм. Я не бачу, як цю проблему можна вирішити. Корупція потроху увійшла до більшості наших суспільних відносин, роз’їдаючи їх зсередини, і в цьому винні не тільки чиновники, чи скажімо, лікарі або вчителі. Адже корупція – це 2 людини: той, хто дає і той хто бере. Так от, і з тими, що дають треба щось робити. І з тими, що беруть треба щось робити. Чому ми не думаємо, що потрібно вводити якісь уроки в школах? Діти з молоком матері всмоктують те, що треба дати і за це ти все отримаєш. Працюючи останній час з школярами, я бачу, що для них такі відносини: даєш хабар - отримуєш вигоду для себе - вже практично норма. Якщо для мене це залишається аномалією, то вони вважають, що я якась із застарілими поглядами або ненормальна. І я знову задаю собі питання, на яке не маю відповіді: «Або потрібно з корупцією примиритись і якось жити і приймати, що це нормально, або якщо боротися, то як?

Чим для Вас є поняття громада і що потрібне, на Ваш погляд, для успішного розвитку громади?

Я особисто відчуваю себе часткою громади. і я думаю, що якби кожна людина відчувала саме так, то і відносилась би до всього, що належить його громаді, як до свого. Для успішного розвитку нашої громади потрібно об'єднуватися для вирішення спільних проблем громади, підтримувати один одного в цьому плані. Звичайно, і підтримувати, і об'єднуватися люди будуть тоді, коли бачитимуть ціль, коли буде мотивація. Тому, роль громадських організацій - показати, розкрити цю мотивацію для членів громади, розширити їх знання, дати інформацію про права та обов’язки. І дуже важливо продовжувати міняти ось цю розповсюджену думку в суспільстві «А що я можу зробити? Нічого, бо я маленька людина». Я завжди привожу, на мій погляд, класичний приклад коли таксист, який мене підвозив розповів: «Ви знаєте, настільки важко нам таксистам орієнтуватись в нашому місті, де не проставлені номерів будинків, добре, що хоч вулиці підписані. І від цього бувають проблеми, коли спізнюєшся, коли підводиш клієнта. Я завжди прошу людей, - «Якщо буде час, напишіть на своєму під'їзді номер будинку». А вечорами, коли вільний, сам беру фарбу і підписую ці номери». Ось цей таксист – це людина, яка розуміє, що він сам може зробити для вирішення проблеми не тільки своєї, але і громади і не чекає, що хтось за нього буде це робити.

І ще я вважаю, що кожна людина повинна прагнути більше отримувати знань, більше бути проінформованою, вивчати закони. Адже є безкоштовні юридичні консультації, де працюють студенти. Ми повинні знати закони, а не лаяти того дядька, який сидить десь там вгорі, і дає нам поганий закон, який він придумав. Скільки ж можна жити в такій країні дурнів? Це все йде від нас Правильно сказав один іноземець, коли йому сказали, що ми так погано живемо, адже у нас закони погані: «А де Ви були, коли такий закон приймали?» Мене радує те, що молодь вже більше знає про свої права, що вони можуть чогось вимагати. І нам всім потрібно підтягатися до цього. І тоді ми зможемо об'єднуватися. Ми зрозуміємо для чого нам потрібно об'єднуватися. І тоді почнуть відбуватися якісні зміни в громаді.

Бесіду вела A. Парфьонова

лютий 2008 р.